передплатний IНДЕКС 22322  

Громадсько-полiтичне видання
про видання | архiв | контакт  
29-07-2014  
 Новини   Полiтика   Економiка   Аналiз   В свiтi   Право i безправ'я   Коментарi  
 Кримiнал   Розслiдування   Скандали   Уроки історії   Суспiльство   Таємниці спецслужб   Форум  
 Читайте в номерi
№ 45-46(645-646)

Июль 2014
ПНВТСРЧТПТСБВС
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      
  Пошук

21-09-2011 17:32

Хто возив Завіню?

Є питання, які виникають начебто неочікувано, спонтанно й випадково. Отак і Петро Писарчук — знаний у нашому західноукраїнському краї як успішний підприємець, меценат, народний депутат від Партії регіонів, а також керівник обласної організації цієї політичної сили — в інтерв’ю з кореспондентом одного з тутешніх агентств (Галінфо) знічев’я кинув таку фразу: “Коли я починав розбудовувати бізнес, то один із заступників нинішнього голови обласної ради возив кримінального авторитета, який мене “щемив”, щоб я платив данину” (газета “Експрес”, 1 вересня 2011 р.).

Журналісти потім без особливих труднощів “вирахували” цього “одного”, а сам Писарчук згодом підтвердив, що мав на увазі саме Петра Колодія. Ну а кримінальним авторитетом (це теж уточнив Писарчук) був Орест Завінський (для близьких людей і взагалі для “братви” — Завіня).

Коли у 1996 році Писарчук, тодішній директор малого підприємства “Лаваз”, почав зводити на околиці Львова, на пустирі, де буйно розросталися будяки і формувалося стихійне сміттєзвалище, сучасний промтоварний ринок, йому не вдалося уникнути бандитського “даху”. Така доля спіткала тоді чи не всі бізнесові структури. А “дахування” зводилося до того, що хвацькі хлопці просто збирали гроші з підприємців, котрі працювали на ринку.

Згодом Писарчук організував свою службу безпеки і тому відважився сказати авторитетові: тепер ми ваших послуг не потребуємо. Розмова, що відбувалася у січні 2000-го, була гострою, тому Писарчук кілька місяців після неї ходив сам не свій, переляканий, з охоронцем. А потім, як то кажуть, розслабився, особисто їздив за кермом свого автомобіля і нікого не боявся. Міркував так: чого маю боятися, адже я нікому не заподіяв ніякої кривди... Але, виявилося, він помилявся.

Увечері 29 грудня того ж 2000-го пан Писарчук повернувся з роботи, вийшов з машини і вже збирався йти до багатоповерхівки, у якій мешкав, як раптом побачив, що до нього прямує середнього зросту чоловік з ніби приклеєною усмішкою. Через якусь мить зимові сутінки здригнулися від двох пістолетних пострілів. Другого пострілу Писарчук не чув, лише побачив блиск металу та сліпучий спалах перед очима...

Через довгих вісім місяців він вийшов з лікарні й переступив поріг свого робочого кабінету. А невдовзі зустрівся з журналістами. Десь наприкінці літа в супроводі кількох беркутівців у цивільному прийшов до офісу Львівської організації Спілки журналістів. Нас усіх тоді вразило, що один з охоронців не відходив від вікна у великій кімнаті, що слугувала залом засідань, інший влаштувався біля дверей, а третій лишився в коридорі. Тоді Писарчук детально розповів і про себе, і про своє дітище — ринок “Південний”. Не приховував “невигідного” на той час факту, що був колись на комсомольській і компартійній роботі, працював начальником великої будови у Красноярському краї, займав керівні посади на декількох львівських підприємствах.

Під час зустрічі з пресою Писарчук кілька разів переривав розповідь — спазми стискали його горло. Адже одна з куль, випущених того вечора з пістолета іноземного виробництва марки “Люгер”, влучила в голову, а друга — у живіт. Лікарі довго боролися за його життя і таки перемогли смерть. Писарчук сказав, що навіть знає, хто в нього стріляв: це був пацієнт психоневрологічного диспансеру, на якому вже “висіло” кілька злочинів, але не таких тяжких. Суб’єкта не раз заарештовували, але згодом відпускали на волю...

Та звернімось, як то кажуть, до наших баранів. Львівська організована злочинність буйно розквітла, починаючи з 80-х років минулого століття. То був час народження нових бізнесових структур, зокрема кооперативів, а отже, гроші можна було “заробляти”, за народним висловом, на рівному місці. Першим великим рекетирським угрупованням, яке діяло в районі “Рокса” — Палацу культури залізничників, верховодив легендарний авторитет Орест Завінський. Потрапити на службу до нього мріяло багато молодих хлопців. Це був поклик своєрідної бандитської романтики.

Завінський весь час ходив у бронежилеті, не знімав його навіть під час відпочинку. Так було і 21 червня 1994 року, коли в гості до Ореста завітав його брат з дружиною. Після застілля, вже ближче до півночі, усі подалися на вулицю, і тут до гурту непомітно підійшов невідомий у камуфляжному костюмі й вистрілив Завіні у шию, вище бронежилета...

Саме бандитське життя-буття вимагало пильності, тому авторитети оточували себе надійними й перевіреними людьми. І якщо Писарчук каже, що нинішній заступник голови облради Колодій “возив кримінального авторитета”, це означає, що той був саме такою довіреною людиною Завінського.

Писарчук розповів також, що тоді, на зорі нашої незалежності, став жертвою переслідувань. Його привозили в аеропорт, у відомий ресторан “Сателіт”, і там погрожували: якщо не будеш платити — тобі “труба!” Натомість Петро Колодій запевняє: твердження Петра Писарчука — “це повна брехня”. “Свою трудову діяльність, — веде далі пан Колодій, — я розпочав у 1981 році, перша моя посада — механік у дорожному управлінні Мостиського району. Взагалі у ті роки, про які говорить Петро Писарчук, я працював на державних підприємствах, на керівних посадах — інженер-механік, контролер-механік. А водієм я жодного дня ні в кого не працював”.

Петро Колодій також заявив, що не знайомий з Петром Писарчуком, ніколи не був водієм у кримінального авторитета і тим більше ніколи не організовував замахи. Зате визнав: “Справді добре знав Ореста Завінського, ходив з ним в одну групу в садочку, ми були однокласниками. Ми в молодості товаришували”... Потім, як каже пан Колодій, “кожен з нас вибрав свою дорогу”.

Що вибрав Завіня, ми знаємо. А ось Колодій, займаючи посади механіка автоколони, заступника директора, раптом з 2002 року став помічником-консультантом народного депутата України Олега Тягнибока. У 2006 році Колодія обирають депутатом Львівської обласної ради, а з вересня 2009-го — заступником голови обласної ради.

“За які заслуги?” — запитує газета “Експрес” і додає: “За кулуарною інформацією, пан Колодій є одним зі спонсорів ВО “Свобода”. Хтось каже, що він є мостом між “Свободою” і кримінальним світом, який через політичну партію вирішує свої проблеми у владі”.

Так хто ж возив Завіню?

Володимир РУДЕНКО

Львів


Created by Pictograph
  Copyright © 2004-2014 "Свобода" на головну Написати нам На початок сторiнки